На вході до музичної школи серед східців, ведучих до класних кімнат, жваво розмовляли вчительки. Вони різняться від своїх колег з пересічних загальноосвітніх шкіл. Тут особливі манери розмовляти, тримати паузи, слухати одна одну, не перекрикувати співрозмовника...Не минаючи увагою чергового на вході, тихенько запитую:" З ким можна поспілкуватись з приводу запису до музшколи?" І тут вся увага співрозмовниць націлилась у мій бік. Так, зі слухом у них дійсно все склалось. Черговий на вахті був невгамовний:" О! Та вони зараз на Вас, як мухи на мед".
- Смотрите, какие капушечки!,- донеслось від однієї з учительок.- Я- Ирина Константиновна. І підійшла до моїх дівчаток. Повіяло французькими парфумами і моя Алечка, наче в неї спитали, голосно відчеканила" У нас є піаніно".І вже, не очікуючи вердикту, чи приймуть її до школи, спитала:" А тут є музичний зал?" - Есть, и Вы на сцене споёте свои любимые песенки". Мася, випереджаючи сестру, вибігла на сцену і заспівала:" Ласточка, ласточка, ты передай привет этому мальчику в его 18 лет..."
Вони з дитячою наївністю ще не знали, які труднощі і перепони прийдеться пройти і переживати творчі муки на шляху визнання.
" Не вмієш грати- не муч піаніно",- таку записку я побачила якось на дошці об'яв у нашому під'їзді. Скажу, що образливо- нічого не скажу. Боляче, що це прочитала Алюня, яка вже вміла читати. - Це не про нас!, - заперечила я присуплений погляд малої ,- це тьотя написала про себе, бо вона доросла і досі не може звести дві руки...
Скажу, що манери приїжджих відчуваються. Чому їх ніде не терплять? Все тому, що прагнуть все обгадити, всіх обсудити, звести нанівець всі намагання інших людей бути кращими, вищими духовно. І головне, що не знає, притуплене, яка повінь слізок лилася з оченят моїх милих і добрих дівчаток, щоб зуміти звести дві руки, а це дві півкулі мозку заставити синтезувати побачені ноти , йдучи різними стежками одночасно. ( Далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852107
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2019
автор: СУЛ