Я дістався до піка, вершини,
Трохи змерз, та закінчився хмиз,
З їжі декілька ягід ожини,
Із доріг лише ті, що униз.
Невідомого більше немає,
Якщо є – то все та ж паралель,
В якій я безкінечно страждаю,
Хоча поряд є тепла пастель.
Я її досхочу нализався,
Часом, навіть, шматками кусав,
Із тонами другими не знався,
Хоча всіх їх без винятку знав.
Якщо бив – то себе, несвятого,
Рани з рук ще не встигли зійти,
Спотикавсь об нерівну дорогу,
Чомусь іншу й не думав знайти.
І тепер ось я вже на вершині,
Ввесь в уяві, розпалюю хмиз,
Доїдаю останні ожини,
Не спускатимусь – стрибну униз.
Не боюся назовсім розбитись,
Знаю – ліпше так буде мені,
Все одно я не зможу прижитись
На цій злій, прагматичній Землі.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852048
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.10.2019
автор: Щєпкін Сергій