Господарка Осінь густо трави росить,
Встеляє туманом стежку по гриби,
Листям все притрусить, що з дерев обносить,
І навіє в серце легкої журби,
В душу від якої проникає спокій
Й відчуття минувшості вже прожитих днів,
Що під тягарем років в пам’яті глибокій
Інколи являються як би то в вісні
Сплутані обманом, сховані в тумані
Дні й прожиті роки, дороги й шляхи,
Що ведуть неждано у краї незнані,
Де панує вічність з часом на віки,
Які неодмінно в такі дні осінні
Згадуються інколи ніби мимохіть.
Осінь всім нагадує, що усі ми тлінні,
Й падаєм, як листя, у бездну століть.
17.10.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851996
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.10.2019
автор: Павло Коваленко