Ліщина плаче. Боже, втіш її,
Дай наостанок їй хоч трішки втіхи.
Відтьохкали весняні солов"ї,
В земні долоні котяться горіхи -
Так гірко плаче, листя йде до ніг...
Та знаю, час не можна зупинити.
Сідає сонця диск за переліг
Аж до краєчків оловом налитий.
І десь з-за рогу зимний вже мінор
Мейкапне стиха пудрою світанок.
Лиши їй, Боже, теплий мельхіор,
Нехай погріє душу наостанок.
Нехай пізнає казку при зорі,
Їй все одно зими не оминути:
Знекровить серце в молодій корі
Безхатько-вітер дотиком отрути.
А поки що красується нехай,
Допоки грає срібна павутина.
Шумить здаля пошерхло-сонний гай.
Жовтаво плаче у саду ліщина...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851970
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2019
автор: Ірина Кохан