Домовина сина

Заплітав  гарненькі  доньці  коси,
Ходили  все  гуляти  всією  сім'єю.
Вона  мудрістю  дивувала  своєю,
Босими  ніжками  збиваючи  роси.

Синок  почитував  книжок  стоси,
Надією  залишався  навік  твоєю.
Особливо,  як  доні  не  стало  твоєї,
Закрились  смертю  очі  її  розкосі.

Коли  бував  на  донеччиній  могилі,
Надіявся,-  руки  безсилі  стануть-
Син  допоможе  на  життєвім  схилі.

Не  вірилось,  -  синові  сили  тануть,
Його  рятували  всі  лікарі  безсило,
Ноги  твої  при  труні  його  стануть.
(Сонет)

6  липня  2009  р.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851916
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 19.10.2019
автор: Володимир Кепич