Не знати з яких незапам’ятних пір,
У кожному з нас живе янгол і звір.
Щоденно ведеться важка боротьба,
Вже хтось тут із глини, а хтось – із ребра.
(Такий собі небо-земельний відбір).
У них перемир’я, як входять у сни.
Хвилюють іще мовчазні ясени
І сіно пахуче…Зламались вже коси,
Трава лиш вигойдує сльози як роси.
( В землі та на небі забуті сини)
Як світло і темінь існують вони,
І янгол, і звір… І душа – у війні…
Від тебе залежить сьогодні та завтра
І, щоб не погасла знесилена ватра
(Та хто переможе в тій дикій борні)
Холоне душа, аж вбирається в лід:
Отруєні бджоли та згірклий вже мід,
В агонії стогнуть поля та ліси
І морда звіряча в тієї краси.
Такий залишаєм по собі ми слід
На сотні, на тисячі літ…
24 червня 2018
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851883
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.10.2019
автор: палома