У гайочку, у гаю -
срібний місяць на краю,
понад краєм він висів,
тонким променем світив.
Він промінчик посилав,
під деревами шукав,
поки тіні там були,
ой, промінчику, не йди.
Заховалась нічка тут,
вже усюди нічку ждуть,
щоб над світом пролягла,
відпочила вже земля.
А промінчик блись та блись,
ходи, нічко, пробудись
і лети ввись звідтіля,
накривай сади й поля.
Нічка тихо пробудилась,
сонні зірки засвітились
і вона летіла вгору -
бути з ніччю час просторам.
Замість себе залишить -
темних тіней буде мить,
під кущами ховаються
і на поле не поткнуться.
Повний місяць угорі,
ще вуличні ліхтарі
усі дружно засвітили
разом з місяцем щосили.
Місяць - сам наче ліхтар,
виднокрай весь оглядав,
трішки хмаркою накрився,
а потім і весь розкрився.
Люлі-люлі, всі сади,
гаї, парки і ліси,
ріки, озеро й ставки,
і оселі всі людські.
Люлечки, спить нічний край,
ой, спи, земле, засинай,
спіть, дорослі і малі,
ніч дарує світлі сни.
Світить місяць угорі,
блимають рясні зірки,
нічка світом проліта,
сни дарує, спить земля.
17.10.2019.
Світлина автора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851792
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 17.10.2019
автор: Светлана Борщ