[i]А я так скучив за дощем :
осіннім прохолодним,
тривалим монотонним.
Щоб душу вивернув назовні,
коли там хмари безпросвітні,
та по кімнаті буде світло
від крапель золотих його.
І може знайдеться романтик,
який підтримає мене.
Ми стрінемось у саму зливу
під оплески численні,
аби відчути силу лоскітливу,
не пропустивши дива :
калюжі-плеса мерехтливі.
У них обличчя рідні
пливуть по течії грайливій -
за хвилею хвиля...
й жовті човники із листя -
рятувальні кола...
Бачу : небо кволо
сивіє довкола,
а значить
пустощі оці недарма.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851598
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2019
автор: Мандрівник