Ходити по воді

Стежки  обростають  іменнями  пунктів  призначень.
Ідей  недолугих  не  бачить  у  лузі  мета.
Долужитись  хочуть,  шукають  натхнення  –    незрячі.
Дорогу  в  нікуди  з’їдає  думок  кислота.

Не  ходять  юрбою  втішатись  заквітчаним  полем.
У  леті  пелюсток  –  капіж  споконвічних  льодів.
Ромашкам  відома  далека  пінгвіняча  мова:
Зневірені  ходять  по  колу,  Любов  –  по  воді.

Перекотипольних  загубить  у  всесвіті  вітер,
Перевіднорельсних  віднайде  несправність    гальма.
Щоразу  спочатку  без  шифру  пінгвінячих  літер  –
Дорога  без  назви.  По  колу.  В  нікуди.  Дарма!

Люблю  –  не  люблю,  та  люблю!  Не  люблю  не  любити!
Душа  пелюстково  дощить.  Визріває  ім’я.
Ромашкове  поле  на  водах    її  Антарктиди,
І  стежка  до  себе,  щасливого  власного  я.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851596
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.10.2019
автор: Серафима Пант