Відчуваю, що ніколи не подорослішаю.
Десь там у глибині душі,
живе дівчисько,
як у тому сні.
Роблю багато різних спроб,
щоб виткати одну єдину
ниточку Буття.
Мої роки даються мені в знаки.
Не один десяток минув,
але вони продовжують пливти
без мого на то дозволу.
Нас несе течія річкою Буття,
не має душа спокою.
Та Природа нас вчить,
те що для гусені кінець,
для метелика лише початок.
То нехай наше серце радіє,
ніби весняний ранок.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851592
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2019
автор: Svitlana_Belyakova