Слідами ключів журавлиних
додому,
на небо
йдуть айстри,
відзорівши своє на землі,
несуть в душах легких пелюсткових
вересневе тепло,
чиїсь радощі, сльози
і спогад про літо з грозою.
Ідуть тихо і просто...
Згорають?
Та ні. Йдуть,
щоб горіти у величних емпіреях,
щоб зорями бути,
щоб землю ще більше любити,
щоб квітнути ще...
І ніхто не жалкує за ними...
Хіба що той дивний художник
в картатій сорочці
із серцем звичайним.
Він сіяв ці айстри
на аркуш...
Тепер вони йдуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851342
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2019
автор: Ірина Кохан