Те, що за життя вона була лякливою, – річ звісна.
Нам відомо, що вона зникала, зачувши голоси
Або кроки. Її сполохував найменший шум,
Хоча до неї вміли наближатися молільники.
У нас немає жодних записів з нею, хоча,
Звісно, в підвалі Музею ми зберігаємо
Поточені міллю опудала – тишу малу комірцеву
І тишу жовтоплямисту – в тісних шухлядах.
Але її спів утрачено. Чи була вона споріднена з
Таким видом, як спокій, або з птахом іншого польоту,
Дослідникам невідомо. Навіть те, чи
Гніздиться досі плідна пара глибоко в баю,
Де, за переказами, цього колись поширеного птаха
Десятки років тому вперше не побачили, не почули.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851214
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 12.10.2019
автор: o.fediienko