Тіснота — варіація принижень.
За шибкою втікає вишкір міста.
Ранкова електричка "Київ-Ніжин"
і голос гучномовця-машиніста.
Різновид найсуворішої схими —
мов камінь, затрамбований в бруківку,
снувати поїздами приміськими
щоранку і щовечора, довіку.
Де розмір черевика сорок другий
розплескується легко в сорок шостий.
Де струм тріщить між людом від напруги.
Це добре ще, що потяг не до Шостки.
Чай, кава, сік, сухарики, водичка.
Крізь люд кравчучки шлях торують з боєм.
Вагон — різдвяна спечена індичка,
ущерть нафарширована юрбою.
Віконце — відчинити/зачинити.
І так до безкінечності, з боями.
Цим — дує, іншим — душно, з когось — мито
збирає сивий дідо із баяном.
А та, що кисню прагла найгучніше,
як шибку прочинили вже навпроти,
зайнявши під вікном свіженьку нішу,
вікно закрила, скаржачись на протяг.
Ось ліктями жвавенько, мов пловчиня,
кондукторка протислась за квитками.
А ось на вихід суне зла личина,
і їй такі ж плюють у спину хами.
Торби, валізи, зелень і курчата.
І я. Пливу юрбою, наче мічман.
За тілом — тіло. Хочеться кричати.
Одна надія — станція Космічна.*
© Сашко Обрій.
* залізнична станція у Чернігівській області, на під'їзді до Ніжина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851127
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.10.2019
автор: Олександр Обрій