Гадав, що не братимуть роки.
Як тоді весна тіла зачиналася.
Душа цвітом щастя квітчалася,
Міцні по землі ти робив кроки.
В житті жодної з нічим мороки,
Коли пригоди якось ставалися.
Нещастя з тобою розминалися,
Здавалось буде житимеш доки.
Ти бачив у дзеркалі молодого,
Не бажаючи правді скоритись,
По сміху лункого внука малого.
Частіше ти став Богу молитись,
Ціпком одганяєш себе старого,
Що нині не хоче віку коритись.
(Сонет)
2 липня 2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851106
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 11.10.2019
автор: Володимир Кепич