А у серпня долоні розпечені до помаранчу.
в них повітря густе розколисує хвилями небо
і розплавлені зорі, краплинами впавши на воду,
довго-довго розсвічують чорне безвітряне плесо.
А метелики ночі сідають на них, як на квіти,
пропливають, минаючи хмари, із місяцем в парі.
Лиш здивований лебідь ніяк зрозуміти не може -
де зірки наяву, а де тільки дзеркальна подоба.
Він пливе і збирає ті зорі одна за одною,
поглядаючи в небо - чи довго лишилось?
І лиш зникне остання - заплещуться звільнені крила,
білим птахом підніметься вгору незайманий ранок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850956
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2019
автор: Славомир