[i]Любий,
Чому ж так затісно в цьому світі? Не знаєш?
Немає як розлетітись по цілому світу маленькими краплинками своєї безмежної фантазії. Все чомусь життя бере тебе зубами за шию, як маленьке котеня, і ставить на місце, де маєш бути. Нагадує про всесвітньо необхідні обов’язки, високі моральні цінності, загальноприйняті цілі, яких ти повинен дотримуватися. Повинен – це реалія сьогоденного життя. Раціоналізм – ось спосіб, за яким живуть люди, відмовляючись від свого другого «Я», від потреб відчувати «низькосортний» наркотик – любов, вважаючи не вартим того, аби витрачати час на ілюзію, яку вигадали слабкі люди. Зараз панує і верховодить "людина розумна", яка відрізняється від цифрової машини лише наявністю крові та води.
Мене не лякає таке майбутнє. Мене лиш лякає, що вони можуть зачепити Тебе. Якось заманити у свою ідіотську секту, нав’язуючи й запевняючи у своїй правоті, малюючи шалене майбутнє, яке вже належить їм (вони так гадають). Цей вірус розходиться усіма щиросердними, чудернацькими, життєлюбними людьми. Чим чистіша людина перед світом, тим підступнішим стає вірус, який з часом спричинює епідемію людської душогубності.
Коли їду тролейбусом додому, часто спостерігаю за людьми й бачу… пустку. Їхні очі оніміло бігають, дивлячись через вікно, не промовляючи нічого, ніяких думок, – лише свідчать про відсутність життя у цьому тілі. Каламутні погляди, які монотонними, повільними рухами намагаються зрозуміти щось, але їм ліньки, або ж не хочеться.
Осінь проходить повз таких людей дуже швидко, навіть не намагаючись достукатися до їхніх сердець. Марна трата часу. Осінь частіше і частіше йде від нас якоюсь розчарованою, немов з кожним роком щось її журить настільки, що забуває залишити по собі останні сонячні промені. Я не говорила з осінню, але бачила, як вона співала сумну пісню і витирала холодні сльози зів’ялим сухим листям. Вітер завив разом з нею. Не по-вовчому чи собачому, а по-вітрячому. Такий довгий, протяжний, сумний, але такий дзвінкий, по-осінньому дощовий звук…
Чому ж так затісно в цьому світі? Не знаєш?
Наче нічого не стискає ззовні, але хтось долонями робить то зсередини.
Катастрофічно не вистачає тебе. Як наважишся прийти, візьми собою абрикосового варення. Ну вже дуже воно для мене смачне та цілюще.
З любов’ю,
Твоя...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2019
автор: дівчина з третього поверху