О як же він шумить,
цей тополиний смуток –
біг осені з вершин
у падолисті вій,...
а в голові роїть
дум безнадійний згусток...
О, гаю, як тобі –
душа болить, повір...
Тріпоче вітровій,
дебелі віти просять –
ще трохи обійнять
теплом жовтневий світ,
та вранці в килимах
із хрустом змерзлі роси
несуть за овид мрій
весні свій заповіт...
Із листом щось святе,
крильми жури покрите –
так щемко плаче ліс
про те, що вже пройшло...
Ось дощик пророста,
дрібненький, мов крізь сито,
туман малює всіх –
живе колись село...
06.10.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850675
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.10.2019
автор: Променистий менестрель