Здіймається лист у вир прощальний.
Натужний свист.
Вітрам не кортить на переправі бути за човняра.
Та кожен є тим, ким бути повинен,
Про фатум стисло:
Тримайся курсу, греби на видих, все інше - тля.
Але ж, Боже мій, Боже мій, Боже мій... Мій Боже!
Так лагідно нині, так злагідно нам із вітром.
Коли у мені все нутро як зело розквітло
Ти рвеш його з місця в повстання оце вороже
І плаче моя земля.
Плаче.
Тшш...
Це осінь лишень.
До кишень каштани -
Стук-дзень...
Ніхто проти осені не повстане,
Ні куций день,
Ні заклопотані білки, ні зашмаркана дітвора.
Кожен у собі носитиме свого персонального Ра
І з цього собі радітиме.
Я вітер.
Я вкотре для світу вітер.
Мені пора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850437
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2019
автор: