Світанок, химерне сонце поступово виходили з-за хмар, немов злодій що сховався за кутом від поліції. Я прокинувся, потягнувся, вдихнув на повні легені і з напівзаплющеними очима вирушив у ванну кімнату. Кроки мої були слабкими, ватними, здавалось, що замість ніг у мене тонкі гілки дерев, які зірвали з дерева і залишили гинути на холодній траві. Відкривши ліниві очі, на яких застигли образи моїх дивних сновидінь, я поглянув в дзеркало і вмить губи, що були не моїми заволали. Важко передати свої відчуття в цей момент, я немов побачив примару. З одного боку тобі страшно, а з іншого ти сповнений інтересом перед невідомим. У дзеркалі була доволі красива дівчина, з довгим темним волоссям та очима кольором ранкової кави. Риси обличчя чимось нагадували мене, навіть родинки були на тих же місцях. Я провів поглядом по всьому тілі: побачив груди, яким позаздрять багато дівчат. Та от опустившись нижче, я з жахом зрозумів що втратив дещо дуже важливе для мене. Я би міг дивитись в дзеркало хоч вічність, однак потреби організму нагадали про себе. Прийшлось робити свої справи в туалеті сидячи. Часу було обмаль, та як я поспішав в університет я швидко одягнувся в суто свої речі: джинси, кофту на замок, кросівки та синю куртку. Чесно кажучи, якоїсь сильної уваги такий прикид не привертав.
На семінарі мій силует з’явився із запізненням.
-Добрий день, вибачте за запізнення! - сказав я до групи.
-Ви часом не помилились аудиторією, промовила з подивом Інна Ігорівна
-Я Олег, не впізнали, не знаю що зі мною трапилось, але тепер я дівчина. Але і це, не причина, щоб прогулювати семінар. - Всі засміялись. Звісно ніхто мені не повірив. Ще півгодини я, спорив і доказував що я це я. Кульмінацією цього стало попередження про виклик санітарів. Який же бовдур, нащо мені це було робити, краще б залишився вдома. Розчарований я вийшов з університету. Що ж робити? Ніхто мені не вірить, моє життя немов вилетіло з велосипеду. Просидівши з такими невеселими думками кілька хвилин, я вмить сказав собі: "Якщо в тебе трапилась ситуація, яку ти не можеш змінити, зміни своє ставлення до неї". В перш чергу я подзвонив до Каті, своєї подруги з минулого життя, на моє велике здивування вона повірила мені і навіть запропонувала допомогу. Вона з тих, знаєте, хто щодня читає гороскопи та медитує під мантри. Я погодився, так як кожному капітану необхідний орієнтир, а би не заблукати в надрах океану.
Катя попрацювала над моїм зовнішнім виглядом: зробила мені макіяж, позичила пару своїх речей, відвела мене у перукарню та салон краси. Тепер я був схожий на типову представницю інстаграму, одним словом копію копій, яких більше ніж думок перед сном. Цей день був дивним. Йшовши по вулиці нам посвистіли хлопці, я відповів їм: "Ще раз свиснеш і не будеш мати чим свистіти». Це ледь не призвело до бійки, однак Катя сказала: "Та забий на них в наш ще є справи". Ну і я, забив, хоч не маю чим. Ми прийшли на роботу до Каті. Її начальник дивно провів мене очима зверху в низ, облизав губи і сказав: "Катя, а твоя подруга не хоче в нас працювати? Мені якраз треба секретар". Я сказав що подумаю, хоча точно після такого не погодився би. У вечері ми пішли в клуб: Я, Катя і її хлопець. Мої емоції потребували розрядки, тому я не відказував собі ні в чому. Скільки було в цей день випито? Ну, навіть не знаю. Мабуть, коли Титанік тонув він випив менше рідини. Сприйняття було фрагментованим, думки немов лунали в голос. Раптом бойфренд Каті поліз до мене цілуватись я звісно його намагався відпихнути, але сил в руках не було. Катя коли це побачила, не розібравшись в ситуації, вдарила мене з лівої руки. Як ви зрозуміли в цю мить я пізнав всю красу жіночої дружби. Благо свідомості мені хватило викликати таксі додому.
Я не виходив з квартири декілька днів і, мабуть, злився би з власною тінню, зникнувши в сутінках, однак якось подруга сама вийшла на зв'язок і ми помирились. Деякий час я жив з Катею, так як квартиру прийшлось залишити. З батьками я не наважився зв'язатись, вони довго шукали мене і згодом моє ім’я поповнило списки безслідно зниклих. Минали дні, минали й роки і згодом від колишнього Олега залишились лише спогади. Я досконало володіла макіяжем, ходила на каблуках і навіть говорити і поводитись почала як жінка. Я заплутався в собі немов муха в рутині. Ночами часто задумуюсь що б робила інша людина якби була на моєї місці, як би стала жінкою. До чоловіків від тепер відчуваю з однієї сторони відразу, а з іншої заздрість. Зірки дивилась на мене холодним поглядом презирства, нічну самотність вкривала теплом чашка кави, немов сонце безликий погляд небосхилу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2019
автор: БайдужийСаша