Дощ,скажи,тільки
Правду скажи:
Це так завжди потрібно?
Щоб мені отак йти
Пресамотній,
Його не гукати?
Я ні краплі не плачу.
Так соромно.
Зовсім не гідно
Я велася із ним.
Та про гідність
Хіба мені знати?
Дощ,скажи.Ось перон.
Я стою...Відпустив...
Наче кішку...
Та що кішку...
Цей погляд його...
Ось що треба забути.
Я залишила крила свої
Всі для нього у ліжку.
Та безкрилим ці
Крила...
Для чого?
Хіба їм збагнути,
Як зрізаєш.Кровить...
І ридаєш,
Щоб їм не почути...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849909
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2019
автор: Відочка Вансель