Причаїлася Марія під яблунею в саду. Чатує, коли прийде яснозора осінь по яблука. Але час минав, а жовтокосої красуні не було.
Над головою курликали журавлі. Диво-птахи відлітали у вирій.
Сонечко спускалося за багряний ліс, кидаючи останнє проміння на землю.
Раптом почувся бабусин голос, який розбудив дівчинку від мрій:
-- Осьде ти, Маріє! Що ти тут робиш?
-- Бабусю, дідусь сказав, що осінь збирає яблука, груші для їжаків на зиму. Так хотіла зустрітися з нею. Мабуть, журавлине курликання налякало. Завтра знову чекатиму.
-- Кожна тварина робить запаси на зиму, а щедра осінь, Маріє, подалася з птахами у вирій, тож залишила для інших усе: яблука, груші, сливи... Ходімо до хати.
-- Зараз. Я тільки подякую за щедрість. До побачення, осене! Чекатиму тебе! -- промовила дівчинка, помахавши рукою на прощання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849797
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2019
автор: Міла Перлина