До свята Воздвиженення Хреста Господнього.
Бичами Ісусові зранили спину,
У слові скупали Його крижанім,
На голову вклали вінок із тернини,
Хрест дали на плечі, розп’яли на нім.
Все тіло боліло – і м’язи, і кості,
Кров шкіру залила, і пік її піт.
Це дяка за те, що наповнював простір
Любов'ю і віри запалював гніт,
Що душі гоїв людям, різні недуги,
Хлібами та рибою їх годував,
Гріхи відпускав, визволяв із наруги,
Зі смертного ложа в життя повертав?
Забули… Згубили і віру і почет.
На муки дивились, крутили хребет.
Піднесли до уст губку, вмочену в оцет.
«Де Бог твій? Чому не рятує тебе?
З хреста міг би й сам ти зійти до народу,
Як був би царем, сином Бога, як звавсь.
Повірили б ми в твою Божу природу.
Царем би признали», - хтось з гурту озвавсь.
Плювали в обличчя святе і сміялись.
«Звершилось!» - сказав під кінець усіх мук.
Завіса у храмі надвоє урвалась,
Земля затряслась під розложистий звук.
Між ребра ще списа Ісусу запхали,
Кров з рани пустилась остання й вода.
З хреста зняли тіло, до гробу поклали.
За три дні воскрес, як і заповідав.
Зазнав і душевних страждань, і тілесних.
До Батька пішов, діри в тілі - як звіт.
Ми всі помремо, але той лиш воскресне,
Хто з Богом ішов і любові ніс цвіт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849565
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2019
автор: Крилата (Любов Пікас)