Ти стоїш під дощем.
Він тебе наче мрії твої обплітає.
Зачіпає плече, потаємне в душі зачіпає.
Він тебе так пече. А за що? Сам не знає.
Не спішиш. Не біжиш. Ти чекаєш.
Ні не цього чужого трамваю.
Ти чекаєш, що дощ цей стече.
Змиє все. З цього свого мінливого раю.
З тихих вулиць, з будинків, із лебедів там уверху,
Що їх хтось там тримає. Їх там теж хтось шукає.
Зазирає кудись уперед чи востаннє.
Десь туди де байдуже, чуже, не потрібне плече.
Ти ж чекаєш. Дощ змиє все це.
І тоді полетиш. Десь до іншого раю.
Прилітай. Я чекаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849255
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2019
автор: Дружня рука