У підвалі з піску влаштував свій басейн
І туди утікаю від інших людей.
Із розгону пірнає моя голова
У глибини сипучі, подалі від зла,
Щоб із п'яток у мозок верталась душа
Від страху вся в порізах, немов від ножа.
Відчуваю що серце сповільнює темп —
Виручає, як завжди, мене Корвалмент.
Світ наш наскрізь прошитий бідою і злом,
Небезпека чигає на мене кругом,
Звідусюди лунає диявольський сміх...
Як же тут не боятись всього і усіх?
Я лякаюся змій і стрімких павуків,
Я боюся компаній і темних кутків.
Утікаю далеко від зграї собак,
Кам'янію, як бачу, що лізе хробак,
А від вигляду крові беруть дрижаки.
Я лякаюсь жінок, хоч і не голубий.
Дуже страшно уголос читати свій вірш,
А писати, їй-бо, набагато страшніш.
Та найгірша проблема мій мозок довбе,
Що найбільше боюся самого себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849165
Рубрика:
дата надходження 23.09.2019
автор: