Хто вас при зустрічі обнімає,
і ласкаві слова вам говорить.
Той камінь за спиною вже тримає,
щоб кинуть в душу -ранить і підбить.
Хоча їх тяжко упізнати,
не до впізнань коли душа болить.
Що він це кинув його не розпізнати,
бо він в той час,ще ласкаво так говорить.
А біль в той час кипить що сили,
і на душі вогнем усе горить.
Не раз я і ви у нього помочі просили,
а він вже думав-де і як сильніше бить.
Кажуть,що час усе лікує,
і віру в себе людям він верне.
Ми просто звикли,що нас все хтось лупцює,
і озираємось коли ніхто вже нас не б*є.
Та я боюся,щоб біль ця не впивалась,
і лавою гарячою по душах не текла.
Бо біль в середені ні куди не дівалась,
а ще боюсь,щоб біль ця не росла.
Хоч я не праведник а я проста людина,
чим можу ближнім я допоможу.
Але так часто у житті приходить та година,
що каменюку ккидають частіше й повірте не одну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849139
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2019
автор: Бабич