Нове звучання або Думки

Люди  забудуть  мене
За  нікчемну  хвилину  лише.
Хтось  зараз  пише,
І  це  мабуть  добре,  але
(Ох  завжди  це  –  але).

Іноді  я  сумую  за  вчора  –
В  пам'яті  ніби  чорна  діра,
Що  поглине  пів  ясного  неба,
Пів  темного  барва.
Й  болить  дурна  голова
(На  щастя,  чи  на  жаль).

Люди  говорять,  що  я
Чиясь  таємна  фантазія,
А  за  спиною:"це  все  дурня"

І  в  чомусь  вони  мабуть  праві,
Та  нехочу  вірити  в  думки  свої  злі.
Буду  вірити  добрій  брехні.

Так  хочу,  щоб  сьогодні
Тривало  до  ночі
Полярної,  зірки,  ведмедиці.

О  кроваве  вино,
Що  наснаги  дало
Та  нема  тут  його
(На  щастя  чи  на  жаль).

Хочу,

Щоб  завтра  і  не  настало
Мені  всього  мало
І  навіть  сузір'я  не  впало
Мені  в  долоні,  не  зацвіло
Як  моє  зламане  крило
(Як  моє  замилине  око),

Бо  

Ніколи  нікому  нікого  не  жаль,
Сміється  в  лице  та  печаль
Яка  віднесе  мене  в  даль.
Але  я  тихо  п'ю  чай
Який  говорить:"забувай".

І  я  забуду,  але

Знов,  це  кляте  "але"
Життя  нажаль  не  вічне,
А  може  на  щастя  все  таки  це...

Брудні,  як  пил  люди,
"Сміючись"  в  нікуди,
Пронзаючи  мене  ножем  в  груди,
До  чистих  думок  привели,
Неначе  так  і  хотіли.

Тому,

Не  хочу  нікого  ніколи
Довести,  щоб  сльози  текли.
Всі  й  так  до  нитки  промокли
Через  свої  смішні  помилки

Краще  їх  я  пожалію,
І  печаль  чаєм  розвію,
Хоч  і  забудуть  мене  як  повію...


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849026
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.09.2019
автор: Крихітка Добро