Невиліковно смертні, кохана, земні тіла…

                                                                                                   [i]Альоні[/i]

Невиліковно  смертні,  кохана,  земні  тіла.
Прийде  день,  і  твоє  бездиханне  спалю,  мов  свічку.
Хтось  немудрий  зітхне:  «Як  прекрасна  вона  була!»
Я  йому  відповім:  «Не  була  —  є  і  буде  вічно».

Повернутись  додому  ти  хочеш  до  того,  ніж
Бог  туди  забере  мене.  Отже  так  і  буде.
За  бажанням  своїм  ти  залишиш  цей  світ  раніш.
Та  від  мене,  мій  ангеле,  ти  не  підеш  нікуди.

Бо  у  вічності  мешкаю  я  одночасно  з  тим,
Що  живу  на  землі,  щоб  свою  закінчити  місію.
Моя  дівчинко,  будеш  ще  ближче  до  мене  ти
У  обителі  нашого  щастя,  у  Божій  висі.

[i]22.09.2019,  Чернігів[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849023
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.09.2019
автор: Петро Рух