Горить земля на сході


Не  вітру  –  долі  сяду  на  плече  

Й  злечу  у  неба  вись  глибоку,  синю,

Хай  сонце  моє  тіло  не  пече,  

Поки  зустрінуся  із  долею  русинів.  


Не  день,  не  два  летітиму  –  роки  –

Не  маю  права  бути  я  слабою  –

Із  праотцями  стрінусь.  Козаки,

Що  дзвін  тривоги  чули  й  шум  прибою.

Вони  були  і  вої,  й  веслярі,

Що  підкоряли  вод  святих  простори,

І  бандуристи,  і  каменярі,

І  з  Гонтою  теж  гайдамакували.

Холодноярців  знали  у  лице,

Яких  ніщо  й  ніколи  не  лякало:

Хтось  був  женцем,  шевцем,  а  хтось  –  борцем.

Любити  землю  й  боронить  скликали.

А  скільки  ж  їх  лягло  уже  пізніш

У  війнах,  революціях  кривавих  –

Їх  без  жалю  карав  російський  ніж

Зате,  що  волю  і  для  нас  кували.


Знов  димом  чорним  небо  затягло:
 
Горить  земля  на  сході  українська…

То  не  ординців  кілька  забрело  –

Там  кількатисячне  вороже  військо.

Дивлюсь  на  них,  на  землю  ізгори

І  болем  упиваюся  дочірнім.

Великий  Боже,  зграю  ту  збери

Й  відправ  до  пекла  потягом  вечірнім.
17.09.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848970
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.09.2019
автор: Ганна Верес