Я наллю провини склянку
І напившись я впаду.
Так пронзаючи все тіло,
проросте в мені вина.
Як кинджали-гілки гострі,
знову з'явиться вона.
Я з колючих тих гілок,
з окривавленим всім тілом,
кинуся плоди зривать,
що вже стигнуть ядом чорним,
з ртутним паром аромат.
Ядом цим наповню пляшку.
Смутком я її закрию.
Витерши криваві сльози,
я наллю собі провину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848825
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.09.2019
автор: Олександр Лісний