***
О, скільки неосінніх ще дощів
палає шалом затопити літо,
старенькі розгойдати комиші
і білий зойк розвіяти за вітром.
І по воді пустити дрижаки,
такі холодні, наче згаслі ночі.
Стиснувши задубілі кулаки,
збрехати нагло Богови ув очі.
О, скільки цих незрілих ще юнців,
котрі в коралі убирають шиї!
А то насправді чорні камінці,
позбирані в глибоких чорториях.
А то насправді відгомін жалів,
таких далеких, наче зорепади.
Хтось каже, злі, а то не так, не злі,
то просто розуміння пів непради.
То просто небажання йти у даль,
де шал дощів ще зовсім неосінніх
розгойдує за літом пастораль,
лишаючи на спогад тільки тіні.
19.09.19 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848760
Рубрика: Лирика
дата надходження 19.09.2019
автор: Леся Геник