Врятовані нею усі.А вона
Лежить на підлозі і переступають.
Тихенько,беззвучно по черзі пинають.
Ніколи про душу її не питають.
І знову однесенька зовсім.Одна.
Чекають від неї всі звичності.Біль
Її крізь молитви проходить.Зникає.
Бо знає,що з Господом.Просто благає
Усіх врятувати.Та часу не має
На душу свою.І мете заметіль
Всім холодом в світі.Одненька лежить.
Рятує.Чому ж її душу волочать?
І звичношаблонності вкотре попросять.
Без зойку малі Янголята голосять,
Коли вона знов на підлозі лежить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848758
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2019
автор: Відочка Вансель