Поспішаю в життя, знову видих і вдих,
А соплю, наче міх із кувальні.
Розганяюсь і стоп… На хвилину затих.
Отака є життєва реальність.
«Не спіши!» Із небес долинає мені…
Треба завжди обдумано жити.
Краще юним згоріти в пекельнім вогні,
Ніж до старості нити і тліти.
Бо коли на дорозі пристане душа,
Коли стомлене серце замовкне.
Недосяжною стане мрійлива межа,
Лист життєвий навіки засохне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848665
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2019
автор: Віталій Назарук