Але ж не сон це, а свята реальність,
Бо душі материнські знов кричать:
То «брат» вчорашній, маючи зухвалість,
Дітей вбиває, сиротить внучат.
Мені наснилась України доля,
Таврована не раз війни вогнем
І зрадами, і материнським болем.
Не кожен це і розумом збагне.
Не раз її народ вели на страту,
На плаху клали голову не раз,
Вона ж воліла вільною лиш стати,
Звільнитись від принижень і образ.
Її кромсали тіло, як хотіли,
Й історію украли москалі,
Вона ж, відроджуючись, знову молоділа,
Хоч і стогнала на своїй землі.
В пісні свої не стрічечку вплітала,
А удови і матері журбу,
Сини ж і доньки інші виростали
Й вели свою за волю боротьбу.
Хоч мову й корчували солов’їну,
Й пісням рубали крила теж не раз,
Жива і буде жити Україна
Із мовою, що заповів Тарас!
15.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848638
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2019
автор: Ганна Верес