Але ж не сон це…


Але  ж  не  сон  це,  а  свята  реальність,

Бо  душі  материнські  знов  кричать:

То  «брат»  вчорашній,  маючи  зухвалість,

Дітей  вбиває,  сиротить  внучат.


Мені  наснилась  України  доля,

Таврована  не  раз  війни  вогнем

І  зрадами,  і  материнським  болем.

Не  кожен  це  і  розумом  збагне.


Не  раз  її  народ  вели  на  страту,

На  плаху  клали  голову  не  раз,

Вона  ж  воліла  вільною  лиш  стати,

Звільнитись  від  принижень  і  образ.

Її  кромсали  тіло,  як  хотіли,

Й  історію  украли  москалі,

Вона  ж,  відроджуючись,  знову  молоділа,

Хоч  і  стогнала  на  своїй  землі.


В  пісні  свої  не  стрічечку  вплітала,

А  удови  і  матері  журбу,

Сини  ж  і  доньки  інші  виростали

Й  вели  свою  за  волю  боротьбу.

Хоч  мову  й  корчували  солов’їну,

Й  пісням  рубали  крила  теж  не  раз,

Жива  і  буде  жити  Україна

Із  мовою,  що  заповів  Тарас!
15.09.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848638
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2019
автор: Ганна Верес