"НУШ" ПРО ЗАХИСТ УЧНЯ…

                                                               Для  мене  школа  і  життя,  і  доля,
                                                               В  ній  працювала  я  багато  літ...
                                                               Тепер  лиш  в  снах:  колеги,  учні,  школа,
                                                               Клином  для  мене  в  ній  зійшовся  світ...

                         Ось  уже  й  почався  другий  рік  "НУШ".  Можна  вже  зробити  хоч
деякі  підсумки  і  висновки.  Беззаперечно  те,  що  вчитися  стало  цікавіше,
щоправда  лише  в  початковій  його  ланці,  а  точніше  першачкам  і
другокласникам,  та  я  надіюсь  і  всім  іншим  теж...
 А  про  "НУШ"  і  її  новації  треба  знати  всім,  і  не  лише    причетним  до
школи,    учням  і    вчителям,  а  й  батькам,  бабусям,  дідусям,  громадськості,
суспільству,  бо  ж  майбутнє  країни  залежить  від  усіх  її  громадян.
Читаючи  пресу,  слухаючи  радіо,  телебачення,  та  й  з  інтернету,  видно
все  таки  те,  що  нині  на  перший  план  виступає  не  вчитель,  а  учень.  А
найбільш  його  емоційний  стан,  і  це  навіть  більше  ніж  знання...  Може
вчителі  й  образяться  на  мене,  що  я  ставлю  учня  на  перший  план,  а  вже
потім  учителя.  Та  це  не  я,  це  така  вимога  нинішнього  часу:  діти  не  лише  наше
майбутнє,  вони  наша  надія,  у  їх  руках  буде  майбутнє  нашої  держави,  її
рух  вперед,  її  розвиток...
                       У  цьому  навчальному  році  по  всій  країні  у  16176  школах  за
парти  сіли  3  млн.900  тис  учнів,  їх  ведуть  у  країну  зхнань.441  тис.
вчителів.
                     Хочу  повідати  усім  читачам  деякі  новації,  які  повинні  бути
притаманні  кожній  українській  школі.  І  серед  них  немаловажне,  чи
можлива  навіть  основне  це  ЗАХИСТ  УЧНЯ...Раніше  було  в  будь-якій
шкільній  ситуації  майже  завжди    правий  був  учитель,  а  не  учень,  а
серед  учнів  той  хто  сильніший  чи  то  фізично,  чи  й  морально.
 Учителі  переймалися  в  основному  тим,  як  учні  засвоїли  матеріал  з
даного  предмета,  а  емоційним  станом  дитини  займалися  дуже  мало,  або  й
зовсім  на  нього  не  зважали...
Це  часом  призводило  до  того,  що  той  чи  інший  учень  ставав
посміховиськом  серед  своїх  однокласників...Адже  не  всім  учням  дано  від
природи  швидке  сприймання  матеріалу,  і  тому  одним  навчання  видавалося
легкою  справою,  а  іншим  аж  занадто  важким,  ось  тоді  отим  іншим  і
діставалося  не  лише  від  однокласників,а  іноді  і  від  вчителів,  і  навіть
 від  батьків.  Відповівши  на  запитання  вчителя  йому  оголошувалась
оцінка,  яку  тут  же  виставляли  в  класний  журнал  і  в  щоденник  учня.
Відтепер  ОЦІНКА  УЧНЯ    Є      ЙОГО  ОСОБИСТОЮ  ІНФОРМАЦІЄЮ.  Учитель  не  має
права    розголошувати  її  публічно,  і  не  має  права  повідомляти  її  на
весь  клас,  як  за  усну  відповідь,так  і  за  самостійну,  чи  контрольну
роботу,  а  без  оголошення  виставляти  в  журнал,  та  щоденник  учня.
СКАСУЮТЬСЯ  І  "  ДОШКИ  ПОШАНИ"  для  відмінників,  як  і  "ДОШКИ  ГАНЬБИ",  які
існували  у  деяких  школах.  І  на  мій  погляд  це  правильно,  бо  ж  діти
різні,  і  здібності  у  них  теж  різні...  Не  може  бути  й  мови  про
висміювання  учнів  публічно,  чи  то  на  лінійках,  чи  то  на  батьківських
зборах,  чи  ще  деінде...За  свою  довгу  педагогічну  практику  я  знаю
немало  випадків  цькування  учнів  своїми  однокласниками,  і  це  завжди
приносило  невпевненість  учня  у  собі,  бо  ж  не  кожен  може  постояти  сам
за  себе,  або  мати  підтримку  серед  собі  подібних.  Оце  пишу  у  нараз
згадалося  ще  своє  навчання.  Після  закінчення  семирічки,  мама  не  думала
посилати  мене  на  навчання  до  середньої  школи:  по  -  перше  було  дуже
далеко  до  неї  ходити,  по  -  друге  не  було  за  що  купити  одяганку,
взуванку,  підручники,  зошити,  і  все  інше  необхідне  для  навчання,  мама
пропонувала  мені  вступити  до  Новгородківського  агрономічного  тенікуму,
який  на  той  час  існував  у  смт.  Новгородка.  Студентів  там  забезпечували
і  гуртожитком,  і  обідами,  та  мамина  молодша  сестра,агроном  за
професією,  відмовила  маму  від  такої  затії,  а  запропонувала  прислати
мене  до  неї  на  Вінниччину,  а  вони  вже  подумають  як  краще  мене
прилаштувати.  У  селищі  де  моя  тітонька  проживала  на  той  час  працювала
велика  швейна  фабрика,  а  ще  було  профтехучилище,  яке  давало  різні
робітничі  спеціальності,  але  не  давало  середньої  освіти.  Ось  так  я  там
і  опинилася.  Та  сім"я  тітоньки  вирішила  по-своєму,  як  вони  казали,  яка
з  14-и  літньої  дівчинки  швачка,  а  за  училище  й  говорити  не  хотіли,  бо
на  той  час  туди  йшли  навчатися  лише  ті,  які  в  школі  дістали  слабкі
знання,  а  я  семирічку  закінчила  лише  з  трьома  четвірками:  з  російської
та  української  мов,  та  з  історії,  з  усіх  інших  предметів  були
п"ятірки...  Тому  мені  негайно  придбали  все  необхідне  до  школи  та  й
відвели  до  однієї  із  середніх  шкіл,  яка  була  неподалік  від  їхнього
будинку.
Я  потрапила  до  8-А  класу.  Основна  маса  учнів  навчалася  в  цьому  класі  з
першого  класу,  додалися  лише  ті  хто  прийшов  з  інших  семирічок.  Привела
нас  до  класу  класний  керівник,  представила  учням,  просила  їх  нас  не
ображати,  запропонувала  обрати  вільні  місця,  та  й  пішла.  Мені
дісталося  місце  на  одній  з  перших  парт,  разом    з  такою  ж  як  я
несміливою  дівчинкою  Валерією.  Клас  жив  своїм  життям,  на  новеньких  не
звертав  ніякої  уваги...  Перші  дні  нас  нічого  не  питали,  лише
пояснювали,  диктували,  читали,  тобто  начали.  Ці  дні  були  спокійні.    А
от  коли  почалися  опитування,  перевірки  ,мені  дуже  не  пощастило,  бо
саме  в  той  час  у  мене  дуже  боліло  горло,  та  так  що  я  й  говорити  не
могла.  Тому  коли  звучало  моє  прізвище,  я  вставала  і  мовчала,  а  деякі
учні  уже  й  хіхікали.    Дізнавшись  про  мою  біду  мене  намагалася  виручити
 моя  сусідка,  то  ж  коли  звучало  моє  прізвище  вона  пояснювала  що  в  мене
болить  горло.  Та  від  цього  мені  стало  ще  гірше,  бо  тепер,  як  тільки
звучало  моє  прізвище,  обов"язково  хтось  з  єхидством  шипів:  "горло,
горло".
Виручив  мене  учитель  математики.  Якось  він  прийшов  на  перерві,записав
якісь  завдання  на  дошках,  а  коли  прозвучав  дзвінок  на  урок
запропонував  учням  виконати  завдання  написані  на  правій  дошці,  а  мене
визвав,  розв"язати  ті,  що  на  лівій  дошці  і  хоча  хтось  знову  прошипів
"горло",  та  вчитель  так  строго  на  нього  глянув,  що  всі  принишкли.  А
вчитель  тим  часом  пройшов  поміж  рядами,  провіряючи  і  те,  як  учні
працюють,  і  виконання  домашнього  завдання,  заглянув  він  і  в  мій  зошит,
а  потім  ,  побачивши,  що  я  вже  всі  завдання  виконала,  запропонував
учням  знайти  помики  у  моїй  роботі.  Учні  дивились  і  мовчали,  на  що
учитель  зауважив:  "Що  не  знайшли?  Мовчите,  а  шипіли  ж    "горло",  а
помилок  ви  не  знайшли  тому,  що  їх  там  немає,  а  от  п"ятірка  є".    Другим
хто  мене  підтримав  був  учитель  фізкультури,  який  помітивши  мої
непогані  результати  у  бігові,  стрибках  і  метанням,  похвалив  мене  і
запропонував  відвідувати  секцію  легкої  атлетики,  що  я  й  зробила,  так
поступово  мої  кривдники  притихли,  і  вже  майже  й  забули  про  моє  горло;
та  навчалася  я  там  недовго,  бо  ж  заскучала  за  мамою,  братом,  селом.
То  ж  по  закінченню  першого  півріччя  повернулась  додому,  та  й  пішла
навчатись  до  тієї  віддаленої  від  моєї  домівки  школи,  яку  з  часом  і
закінчила.  Тут  я  ніяких  насмішок  не  мала,  бо  ж  серед  моїх
однокласників  були  і  мої  однокласники  по  семирічці...
Та  повернімося  до  нового  в  українській  школі:
 Ще  одна  новація  торкається    шкільної  форми.  Офіційно,  згідно
розпорядження  президента  ШКІЛЬНА  ФОРМА  СКАСОВУЄТЬСЯ.  Отож  кожен  учень
може  ходити  до  школи  в  чому  душа  забажає,  та  на  що  вистачить
батьківських  грошей.  Щоправда  це  не  стосується  тих  шкіл  і  гімназій,  де
учням  запроважлено  особливу,  чи  й  унікальну  шкільну  форму,  і  це
зазначено  у  статуті  закладу...  Я  не  знаю,  як  віднеслися  до  цього
введення  учні,  батьки,  вчителі  нашої  Долинщини,  але  в  багатьох
випадках,  згідно  інформації  преси,багато  родин  все  ж  таки  віддають
перевагу  шкільній  формі...
 Набуло  чинності  ще  одне  правило  для  молодших  учнів:  якщо  учні  ідуть
до  школи,  або  повертаються  з  неї  додому  у  сутінках,  то  вони
обов"язково  повинні  бути  одягнені  в  СВІТЛОВІДБИВНИЙ  ЖИЛЕТ,  зі
спеціальними  світловідбивними  смугами.  Такими  жилетами  учні
забезпечуються  БЕЗКОШТОВНО...
                     Є  ще  й  інші  новації:  це  і  ЕЛЕКТРОННИЙ  УЧНІВСЬКИЙ  КВИТОК,  і
ДОМАШНЯ    ОСВІТА,  ІНКЛЮЗИВНА    ОСВІТА  і  так  звана  МЕРЕЖЕВА  ФОРМА
загальноосвітнього  навчання,  за  якою    до  викладання  предмета
залучаються  професіонали  різних  сфер  життя,  і  так  звані  ЖИТТЄВІ
КОМПЕНТЕНТНОСТІ,  за  яким  учні  набувають  не  тільки  теоретичних  знань,  а
й  практичних.  Уже  нинішнього  року  запроваджено  новий  предмет  -
ФІНАНСОВА  ГРАМОТНІСТЬ.  Так  що  новацій  вистачає.  Треба  тільки  вчителям
навчати,  учням  навчатися,  батькам  допомагати,  суспільству  розвиватися.
 На  закінчення  я  з  задоволенням  вітаю  усіх  учителів  з  наступаючим  ДНЕМ  УЧИТЕЛЯ,
бажаю  успіхів  у  роботі,  щастя  і  радості  в  житті,  побільше  позитиву,  і
звичайно  ж  ЗДОРОВ"Я,  НАТХНЕННЯ,  ВІРИ,  НАДІЇ,  ЛЮБОВІ!

           

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848634
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2019
автор: геометрія