Моє перо сьогодні знову плаче

Моє  перо  сьогодні  знову  плаче:
Вісьмох  –  поранено,  200-ий  є  один.
А  скільки  ж  покалічених,  незрячих!
Без  годувальників  же  тисячі  родин!
Хтось  без  вісти  пропав,  хтось  –  у  полоні.
Тут  –  стогін  материнський  і…  хрести…
Сльозу  втирає  шкарубка  долоня
Біля  могили:  «Господи,  прости!»

Онук  малий    сльозу  ту  витирає  –
Шкода  йому  бабусю  й  тата  теж:
«Бабусю,  а  чому  люди  вмирають?
А  ти,  моя  рідненька,  не  помреш?»
Повільно  жінка  очі  повернула
Туди,  ізвідки  чулися  слова,
До  серденька  хлопчину  пригорнула:
«Хоч  би  скоріш  дорослішим  ставав…»
«Усі  вмирають,  –  знехотя  зронила,  –
Щоб  вистачало  місця  на  землі.
«На  все  свій  час  і  рокова  хвилина…»
«Тим  також  мало  місця,  хто  в  Кремлі?  –
Допитувався  хлопчик,  геть  спітнівши,  –
Чим  завинив  тоді  їм  мій  татусь?»
«О,  ні,  дитино,  тут  причина  інша!»
«Як  виросту,  то  з  ними  розберусь!»

Утерши  піт  на  внуковому  носі,
Промовила:  «Звичайно.  Дай-то,  Бог!
Всі  війни  на  землі  йдуть  через  гроші»…
Хрест  і  могила  слухали  обох.
15.09.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848539
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2019
автор: Ганна Верес