Воно радіє й смутку має мить,
Від горя рвуться ніжні його струни,
Вогнем кохання ясно так горить
І на взаємність не чекає - любить.
Від зради в ньому застигає кров,
Образа кровоточить, ніби рана,
Але прощати вміє щиро знов.
Його ми людським...(Серцем) називаєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848374
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 16.09.2019
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський