У Думах серце, думах клятих!
Якби ж розвіять, гнати з хати
Ті думи, тяжкі і сумні,
Бо не дають вже спать мені.
Чи мариться.. Не той вже сон.
Я чую.. тяжкий лине дзвон
А що ж то, люди? Де вони?
Які їм нині сняться сни..
Чи дзвін той чують? Чом мовчать?
Як ті сичі старі сидять
Подалі.. щоб не зачіпали
Чи Волю Ми колися мали?
А може її…не було?
Ледь дихає, старе село
Ледь дихає ота країна..
Чекає на дітей чужина.
А діти ті ,немов теля.
Яка то Ваша тут земля?
Які то Ви.. – ідіть по світу,
Безкрилі соколині діти
Вам українське – сором знати
Англійська мова.. ой, ягнята..
Стрибаєте, чуже їсте.
А поруч - кров святу п’єте,
Дітей своїх, отих героїв.
А чи про всіх героїв знають,
всіх пам’ятають:
Пикі ті.. великі пики, - не святі.
Ой.. спиться тяжко.
Дзвін дзвенить.
Час волю в серці розбудить!
Час себе знову поважати
За Україну не вмирати,
А жити і перемогти
Ярмо на душу не тягти
Тоді відчуєш щастя ти..
А. бук-стефко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848113
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2019
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)