Не все в мені іще перегоріло,
Ще є таке, що варте при житті…
Та я не хочу, щоб життя жевріло,
Згоріти! Так назначено мені.
Напевно смак життя саме у цьому,
Горіти, щоб без диму був вогонь.
Коли гориш – не відчуваєш втоми,
Роки не в силі доторкнутись скронь.
Коли вуста ще просять поцілунку,
Коли крокує в серці Прометей.
Живе кохання вищого гатунку,
Тоді не страшна й тисяча смертей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848044
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.09.2019
автор: Віталій Назарук