БАТОН (проза життя)

Час  від  часу  натрапляю  на  благодійну  акцію.  Маленька  палатка  біля  виходу  з  метро  з  логотипом  благодійного  фонду.  Там  жіночка  записує  якісь  дані,  а  потім  чоловік  видає  батон  хліба  щасливому  отримувачу.  Черга  з  літніх  людей  стоїть  неподалік.  До  столику  підходять  по  одному.  Все  вивірено,  організовано.  Кожен  знає  свою  роль  і  своє  місце.  
Колись  сміялися  з  племінника,  який  маленький  затемна,  провалюючись  в  сніг,  брів  з  портфелем  до  школи  і  бубнів,  що  заздрить  коту  і  бабусі,  бо  один  був  котом,  а  інша  пенсіонеркою,  то  ж  мали  законне  право  лишатися  в  теплі.
Потрапила  одного  разу  на  зустріч  з  працівниками  страхової  компанії.  Ті  розповідали,  як  вигідно  бути  їх  агентами.  Запам’яталися  лише  графіки  смертності  населення.  Статистика  така:  стрибок  зростання  в  віковій  категорії  в  п’ятдесят  п’ять  для  жінок  і  в  шістдесят  для  чоловіків.
Мільйони  людей  випадають  з  суспільного  життя    і  не  бачать  іншої  самореалізації,  як  проектувати  через  себе  життя  інших  людей:  дітей,  онуків,  героїв  серіалів.  Намріяна  пожиттєва  відпустка  стає  вироком  самотності.
Черга  за  безкоштовним  батоном  хліба.  Чи  лише  фізична  потреба  в  їжі  збирає  черги  літніх  людей?  Не  думаю.  Думаю  не  менш  важливо  для  них  відчути  себе  частиною  соціуму,  отримати  емоції  спілкування,  на  якийсь  час  відчути  себе  живими.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847842
Рубрика: Нарис
дата надходження 11.09.2019
автор: Пісаренчиха