Знову мало? Мулько ще їм?
Все. Хорошого – по-трошки.*
Ми – астральні два кощеї:
дядько Кіров і Петровський.
Йтимуть бабці в бій, в атаки
за минуле, – до нестями,
доки будемо витати
над своїми областями.
Тож законом тут не брязкай –
догорить, мов папіроска.
Дві сестри: Кіровоградська,
і впритул – Дніпропетровська.
Два стовпи. Стоять неслабо –
з областей густої низки...
Вам не бути Січеславом!
Подавіться Кропивницьким!
Під серпанком нафталінним
дрихнуть виші і музеї.
Ми – їх ідоли нетлінні,
піраміди й колізеї.
Звідси геть, – не ждіть, – не підем.
Розляглися горонички.**
Йдіть глевким козацьким Півднем,
Маланюк і Яворницький!
Мов давке, важке монисто
на дівках струнких, веселих,
все обсіли комуністи –
по містах, містечках, селах.
В міражах: метафізичний
з СБУ приходить відділ.
Українцям щастя зичить.
Певно, краще з-поміж видив.
Посиджу, помрію трошки, –
той, хто всупереч повірив.
А на мапі – із Петровським
перемигується Кіров.
© Сашко Обрій.
* реваншисти і привиди комуністичного минулого стосовно декомунізації
** горілиць (діал.).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847647
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2019
автор: Олександр Обрій