Колись було - межа...
Поміж городів стежка:
До сусіда, до криниці, до ставка
Із пирійцю, деревійцю і полину мережка.
Й було коли, не мудра жінка,
Зтиналась з іншою за той поділ,
А може, то навмисна поведінка,
Аби за миром всістися за стіл.
А нині, там, у сірім смутку
Червоні маки сіє Смерть,
Й густенько так, по цілім жмутку
У свій вінок вплітає вщерть,
А то, заходиться та й косить,
Збиває вранішню росу
Й не чутно їй, що мати просить,
МервлЯчи сивую косу,
Аби живим лишила сина,
Що носить стрічку жовто-голубу,
Ще його друга, побратима
Та, щоб війна скінчилась за добу.
Дружина, мати, Україна -
Вдова у чорнім повитку
Не стане у покорі на коліна,
а піде на підмогу вояку.
А нам би спокій й мир назад,
І Смерть до чорта в пекло
Зашле своїх гінців-заглад,
Хай буде їм там тепло.
І знов, межа поміж городів,
Сусіди в мирі заживуть,
Хай дітки граються хороші
Із квітів-трав вінки плетуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847485
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2019
автор: олена гай