Все сяйво в темряву незнану поринає,
І зникає в ній навіки,
Чи часо-просторові згини обминає
Невгамовно, ніби ріки.
Усе, що є, кружляє у тонкому безмежжі,
Де темрява та світло грають в нескінченну гру –
І ніби хвилі здіймають, мов на узбережжі.
І хвиль цих я не стисну, не займу, не розірву.
Темрява – це там, де нічого немає,
Це там, де не видно нікого.
У тих вимірах, де вона не минає,
Є лиш відгук звуку німого.
Вона десь тут лиш виникає,
Десь там зникає невловимо,
У сутність давню проникає
Або ж плететься як незримо.
Світло й темрява то переплітаються,
То несуться врізнобіч.
Їхні кінці завжди перетинаються,
Рівноцінні обабіч.
13.04.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847452
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.09.2019
автор: Оля Тимошенко