Наздоганяю літо, чи себе....
Не знаю цього і сама ще досі.
Осіннє сонце зігріває день.
Спішить, щоб встигнути,
поки "заплаче" осінь.
Біжить мій потяг повз зелені ще ліси,
а у полях пожухлі трохи трави.
Лелечі гнізда зустрічаються пусті,
бо їх господарі у мандрах вже тривалих.
А потяг чимось схожий на життя,
яке біжить повз станціі дорожні.
Квиток купуємо, буває, навмання,
щоб мрії не залишились порожні.
Осінній день торкається чола,
питає, чи готова до пригоди...
Отак взяла, і з міста утекла
до моря й сонця від поганої погоди.
Не знаю, чи готова, та біжу...
Навздо́гін літу, чи себе, такі от справи.
Вже сонце літо переве́ло за межу.
Я - там, де море і духмяно пахнуть трави...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847420
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2019
автор: Tanita N