А літо вже стернею очі коле,
Самотньо спочиває поле голе.
В засіки рясно хліб насущний ллється,
Та небо синє ще, і сонечко сміється.
Але вже скоро, скоро у наш сад,
Постукає холодний листопад.
Сердитий, хижий вітер прибіжить,
Обірве лист, що майстер мережить.
Безжально понесе на луг чи ліс,
Зачепить пересохлий вже покіс.
Зірве сорочку з молодих беріз,
Прониже душу стомлену до сліз.
А там, не забариться і зима…
І Ти один, і я також одна.
Ти там не спиш, а тут я не засну…
І нарізно – чекаєм на весну
28.08.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2019
автор: Валентина Рубан