Тиш...Палець до губ...
Не будіть тишу, оту, зіркову,
Що так рясно обсипала небо.
Осіння ніч... Яка краса!
Аж дух перехоплює!
Дивовижа! Мільярди ліхтариків!
І всі манять зір, блимаючи
Яскравими світлячками
Так низько, що, здається,
Вони над самісінькою твоєю головою.
Отак і стояв би, зачарований
Безкрайньою величчю
Сивоголового Всесвіту,
Споглядав би за хмарками,
Що пливуть собі мимо:
То ховають місячну скибку,
То, раптом, відпускають
Зі своїх пухких обіймів на волю.
А зірки туляться до нього,
А ти стоїш і пропускаєш
Ту Вселенську любов через себе
І знаходиш умиротворення,
Стаєш невід’ємною часткою Творця,
Часткою всього живого планети,
Ймення якій Земля!
06.09.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2019
автор: Валентина Ланевич