Тут, там розкинулася осінь золота,
І вітер то поривчасто, то м'яко віє,
А з нею в'язка прохолодна теплота,
І дощик час від часу крапельками сіє.
Вона смарагдові пасма фарбує у кольори веселкові,
Дарує відтінки й штрихи незнані, чудові та виняткові,
А потім непримітно чи виразно їх вистригає,
І сама у передчутті незримого застигає.
Чинить вплив на все тут, там осінь золота
І стрімко чи повільно неземними хвилями ворушить.
Їй притаманні легка складна простота
І ясна туманність, яка тонкий зв'язок не порушить.
Одні звірі готуються до глибокого сну,
Інші мов заглядають у холодну війну.
Птахи відлітають далеко, у теплі краї.
Здригаються від вихору наскрізного гаї.
Усе огортає у сфері своїй осінь золота,
Щось кришить, із когось кепкує.
Її робить стійкою й незвичною брудна чистота
І за її рухом слідкує.
30.10.2017
Посилання на відео презентацію https://youtu.be/4zITlELd_3g
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847247
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.09.2019
автор: Оля Тимошенко