Штучна мить. Фісташкове морозиво з «Лакомки», яке я собі дозволяю лише коли втомлюся до трему у м’язах, саднить прикушену на глибокій брівці нижню губу. Два десятки кілометрів і два десятки підйомів на другій передачі через зламану манетку переднього перемикача швидкості… П’ятеро рибалок на пірсі та зо два десятки човників на рейді чемно вдають риболовлю об одинадцятій ранку… Посеред міського пляжу занадто загоріла жінка стоїть навкорачки, підставляючи внутрішні частини стегон не пекучому серпневому сонцю, а заодно і двом пузатим дядькам, що товчуться по пояс у цвілій воді, щоб не запливати далеко від такого ракурсу. Вдають «купання» чи люб’язну розмову… Штучно. Облізла фарба найбільшого намальованого прапору вже не синьо-жовтіє на бетонних берегових схилах, а тільки деінде проглядається. Український прапор ще видно. Татарський вже зліз...
Постійне калатання електричного дзвону в записі з церковних динаміків. Молоді дівчата, щойно виходять з воріт храму, сором’язливо знімають хустинки, ховаючи їх у кошики з яблуками. Навіщо їм хустинки, коли вони не вкривали декольте на двадцять чотири персони і оголили ноги трохи не до білизни. Куплені до Спаса дизайнерські оформлені маковійчики урочисто уквітчують їхні кошики. Штучно. Молода пара викотила на прогулянку візочок із малечею. Сто метрів тому вона шикнула на нього, неприємним тоном назвавши заразою. Не розмовляють і вдають спільну прогулянку. Штучно. Вже четвертий місяць на набережній стоїть молодик у військовому строї в очікуванні пожертви. З руками і ногами. Продає щось на кшталт сірників і патріотичну символіку. По вісімнадцять годин на добу, на спеці, вранці і поночі. Це ж яке здоров’я треба мати, щоб там вистояти… Штучно. Підліток на гіроборді тихенько пересувається повільніше за пішохода, бо тримає у бандажі зламану руку біля грудей і явно боїться зігнути підсохлі вже й перемотані бинтами ноги...
Справжні лише смак фісташкового морозива і тремтячий біль у натрудженому коліні. Поїду міняти перемикач швидкості. Метрів за п’ятсот обганяю пару з візочком. Помирилися. Ну й добре. Наче перезапустився відлік часу разом з подихом вітерця над розквашеною губою.
(19.08.2019)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846871
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2019
автор: Світлана Ткаченко