поезія заобрійного простору
вгамовує піднесеність мою
стою до дна закам’янілим островом
у океані островом стою
десь піді мною база непорушна
а хвилі б’ють все більше у лице
і тільки носом дихати я мушу
хіба під воду булькнути слівце
вітри ерозією вже малюють скалля
за сиві хмари вже ховають маяки
але я дам про себе знати мореплавам
тутешнім чайкам і дельфінам завдяки
вони моє відкриють існування
і тим відвернуть нас від зіткнення й біди
ще піде хтось до мене у заслання
а хтось причалить яхтою гляди
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846869
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.09.2019
автор: Щєпкін Сергій