Майдан безмовний… В білих кольорах,
Такий чужий від фальшу, лицемірства,
Бездушним став, хоч в рідних прапорах,
Заціпенів від пафосного дійства.
І серце краяв невимовний біль,
Нудотно все, прилизано, не щиро.
В людей, яких завезли звідусіль,
Було в душі буденно все та сіро.
Та зовсім інше – Марш Захисників!
Йшли ветерани, ампутанти, вдови,
Сльозило від протезів і візків
І були зайві пафосні промови.
Смерті не раз дивилися в вічі,
Побратимів своїх втрачали в бою,
Тож народ, що стояв на узбіччі,
Їм щиро виказував вдячність свою.
І «ДЯКУЮ!!!» – лунало від душі
Воно звучало не одну годину!
Це важко передати у вірші,
Як віддавали вдячності данину.
Лилися сльози, вдячність, співчуття,
Лунало «Слава…», оплески невпинні,
Духовна єдність, душ людських злиття,
Народу єдність, мов зв’язки родинні.
Коли потік цей влився на Майдан,
Той враз ожив, набравши знову сили.
Не до душі йому був балаган,
Яким парад військовий замінили.
Майдан людьми наповнився ущент,
Горіли очі і душа щеміла…
До них не приєднався президент,
Але спільнота цього й не хотіла!
31. 08. 2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2019
автор: Мирослав Вересюк