Викуй, мені ковалю підкову щастя!
і я, осідлаю вороного коня.
Благослови, у дорогу будь- ласка
поїду, шукати де доленька моя.
Віднайду ,я місце під сонцем на землі
і запрошу, у зиму щедре літо.
Звінчає, лавровим вінцем коси мої
На свято, подарує троянди квіти.
Покрию, стіл... як сніг біленьким обрусом
на ньому, райдужні кольори вишиття.
Помолюсь, перед образом Ісуса
щоб дав ,хліб до хліба і крихту добра.
Я дякую, тобі Небесний Царю!
за благословенну мить радості буття.
Вклоняюсь, низенько до ніг мій Владарю!
що викував ,мені з зірниць алмаз -життя.
Від усіх багатств на усім білім світі
є найдорожче, наймиліше- це життя.
Сяє, сонце... пташка, щебече на вітті
і тобі ,усміхається твоє дитя.
Викуй мені ковалю підкову щастя
я духовний скарб вложу у свої вірші
назбираю ясні зорі у зап'ястя
і милому подарую від серця ключі
Щастя -тоді коли як діти здорові
є батьки, сім'я... і все у тебе окей.
Є чоловік, який дарує квіти любові...
і ти, цвітеш ,від радості поміж лілей.
М ЧАЙКІВЧАНКА
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846620
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2019
автор: Чайківчанка